Index   Back Top Print

[ IT  - PT  - UK ]

DISCORSO DI GIOVANNI PAOLO II
DURANTE LA VISITA AL PONTIFICIO COLLEGIO UCRAINO
DI SAN GIOSAFAT

Domenica, 16 gennaio 1983

 

BЛAДИKO КАРДИНАЛЕ, BCEЧECHIШI БPATИ Y СВЯЩЕНСТВІ, НАЙДОРОЖЧІ СЕМІНАРИСТИ!

1. Я радо прийняв запрошення - тiльки що стало воно можливим - щоби з вами відсвяткувати щасливий Ювілей цієї Папської Української Колегії Святого Йосафата.

Із щирою приємністю вітаю Його Еміненцію Кардинала Рубіна, Префекта Священної Конгрегації Східних Церков, i Його Преосвященство Мирослава Mapycинa, Секретаря тieї ж Священної Конгрегації, вiд якої залекить ця Колегія; також Всечеснішого Отця Ісидора Патрила, Протоархимандрита Василіянського Чину Святого Йосафата, того Чину, якому доручено керівництво Колегії. Вітаю Високопреподобного Отця Ректора i дякую йому за ввiчливi слова, якi вiн звернув до мене i, разом з ним, вітаю теж усіх, які тут зібралися, щоб відзначити таку щасливу подію. Окреме привітання звертаю до Сестер Служебниць Непорочноі Діви Маріі, якi з самих же початків поматеринському віддаються своій непомітній,. але цiннiй праці в цьому заведенні.

Величавий будинок цієї вашої Колегії нагадує незвичайну щедрість Папи Пiя ХІ, який, схваливши цю дбайливість Святої Столицi про Українську Церкву, бажав, щоби спорудити цей новий будинок, в якому гідне пристановище мала б та Семінарія, яку Папа Лев XIII рсиував пiд кінець минулого сторіччя.

Ця Колегія е дійсно гарна своїм чарівним положенням i панорамою, на якiй вона височить. Але вона е ще кращою тому, що в ній проквітає для Христа надія Української Церкви. А тією надією е ви, дорогі семінаристи, що зростаєте у цімсвященнім гуртожитку, виховуючись у знанні й побожності, з огляду на ті ваші майбутні завдання, які вам доручиться на служіння стадові Христовому в дорогім Українськім Народі. Пiд час цих моїх відвідин сердечно бажаю заохотити вас, щоб ви добували всіх зусиль та приготовлялися до вашого майбутнього служіння, намагаючись набути міцну духовність i тривке інтелектуальне виховання.

Папа Пiй ХІ, на авдієнції 13 листопада 1932 року, звернув до Ієрархії й Українсыкої Семінарії слова заокоти, які я нинi з приємністю нагадую :« Не можна забувати про потребу знання - казав вiн - але, насамперед, потрібно змагатися за набування побожности ». Йдучи ж за св. Павлом, вiн щe додав: « Знання без святости - це суєта, це блискуча порожнеча, це колодний інтелектуалізм »[1].

2. Моя думка звертаеться зосібна до вас, студенти теології. Теологія - це повсякчасний діялог між наукою i вірою, але такий діялог є будуючий лише за умовою, що віру буде сповняти любов.

В одному документі, публікованому кілька років тому Священною Конгрегацією Католицыгого Виховання, щодо цього дається ось яке завваження: « Тому, що предметом теології е правди, якi є засадами життевого й особистого зобов'язання чи то для конгного віруючого, а чи й для спільноти, якої вiн є складовою частиною, то має вона духовну величину. Тим-то й теолог у своїх дослідах i студіях не йде по лінії чистого інтелектуалізму, але підкоряється вимогам віри, дедалі більше здійснюючи свою життєву злуку злуку з Богом, щоб Його вносити у життя Церкви »[2].

До цього начебто відкликається св. Йосафат, пiд якого іменем i в якого опіку віддано цю Колегію. Бо св. Йосафат, згідно з василіянською традицією, представляється як зразок знання i святости. Власне його хгиттєвим зобов'язанням було особисте освячення аж до геройського свідчення мучеництва, яке в ньому стало печаттю бажання i змагань за Єдність Церкви. I це підкреслила візантійськослов'янська літургія, представляючи св. Йосафата як промінний світильник: « Як світильник за укиття розблис i як добрий пастир пролив свою кров за своїх овець ».

Собор Ватиканський II, як відомо, відкрив нові можливості на шляху досконалої Єдности Церкви, здійснивши надійне наближення мiж тими, що вірують у Христа i поділяють дар того самого хрищення, завдяки якому ми є учасниками єдиного Отця небесного.

Ви ж, наскільки члени Української Католицької Церкви, живо відчуваєте i собою представляєте прагнення Господа, « щоб усі були одно » ,[3] i бажанням вашого юного серця пришвидшуєте момент такої вельми побажіної Єдности. Витривайте на цiм благословеннім шляху та приготовляйтеся, щоб завтра, за прикладом св. Йосафата, стати невтомними подвижниками цієї Святої Справи.

Бажаємо вам теж нагадати, що вашим життям, молитви i вашими студіями можете спричинитися до наближення до тієї мети за посередництвом того, що звичайно називається « духовний екуменізм »[4].

Вже недалеко « Тиждень Молінь за Єдність ». Нехай вiн стане вам привілейованою нагодою для особистого зросту в любові та бiльш наснаженої молитви, в духовній співзвучності з усіма тими, що тими днями возноситимуть особливі благання до єдиного Господа Церкви. Цим ви вельми спричинитеся до шукання i виблагання новної церковної злуки.

3. Не можу закінчити цього короткого слова, щоб моїх лумок i почуттів не звернути до всіх українських церковних Громад: i до тих на еміграції, що в різних країнах витривало стоять при своїй активній вірі, i до тих, які на батьківській землі жкивими втримують традиції славного минулого. Усім я даю запевнення мого невпинного i дбайливого піклування. Нехай за всіх підноситься до Бога моя молитва щоб усі вони, за прикладом св. Йосафата, дедалі більше відчували тісну злуку з осередком католицької єдности.

З цими думками, складаючи Господеві подяку за ті добродійства, якими Bін з такою щедрістто обдарував цю дорогу Колегію з самих же початків, висловлюю побажання, щоб вона i надалі виховувала майбутніх священиків для Української Церкви, впоюючи в них оцей натхнеиннй ідеал св. Павла: « Божий чоловік досконалий, до всякого доброго діла готовий » [5]

Ці побажання довіряю заступництву Приснодіви Богородиці, вдiляючи з усього серця всім моє апостольеьке благословення.


[1] Cfr. 1 Cor. 8, 2; 13, 2.

[2] Roma 1976, p. 11.

[3] Іо. 17, 21.

[4] Unitatis Redintegratio, 7.

[5] 2 Тіm. 3, 17.

 

© Copyright 1983 - Libreria Editrice Vaticana

 



Copyright © Dicastero per la Comunicazione - Libreria Editrice Vaticana